|
ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ ПО ВОДНОМУ ГОСПОДАРСТВУ
Л И С Т
11.02.2005 N ОР/10-96
Керівникам водогосподарських
організацій, установ,
підприємств
(за списком)
З метою неухильного додержання вимог законодавства та
недопущення помилок і небажаних утрат та у зв'язку із
запровадженням Цивільним кодексом України ( 435-15 ) (далі - ЦК),
який набрав чинності 1 січня 2004 року, поняття "правочин",
доводимо до відома, що цей термін замінив поняття "угода" й
"договір".
За ЦК ( 435-15 ) правочином є дія особи, спрямована на
набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і не
може суперечити нормам самого кодексу, іншим актам законодавства і
моральним засадам суспільства. Правочин (договір) має бути
спрямовано на реальне настання правових наслідків, обумовлених
ним. Тобто, договір є дійсним, якщо його укладено з конкретною
законною метою і його сторони справді бажають реально набути,
змінити або припинити взаємні права й обов'язки.
Цивільним кодексом ( 435-15 ) наголошено, що особи, які
вчиняють правочин, зобов'язані мати потрібний обсяг цивільної
дієздатності, тобто, здатності своїми діями набувати для себе
цивільних прав і самостійно їх реалізовувати, а також здатності
своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх
виконувати та нести відповідальність у разі їхнього невиконання.
Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює
значення своїх дій і може керувати ними. Обсяг цивільної
дієздатності фізичної особи встановлено ЦК ( 435-15 ) і може бути
обмежено лише у випадках і порядку, встановлених Законом.
Нагадаємо, що цивільна дієздатність буває часткова, неповна,
повна, обмежена. Також суд може визнати особу недієздатною.
ЦК ( 435-15 ) зазначено, що для чинності правочину
волевиявлення його учасників має бути вільним і відповідати їхній
внутрішній волі. Тобто, якщо правочин учинено під примусом,
погрозою застосування сили або одну із сторін обмануто іншою
заінтересованою стороною, такий правочин є недійсним.
Волевиявлення учасників правочину має відповідати їхній внутрішній
волі, а це означає, що сторони мають розуміти конкретні наслідки
вчинення такого правочину і бажати їх настання. Під час учинення
правочину його учасники мають дотримуватися форми, якої вимагає
закон. Правочин може вчинятися усно і письмово.
Відповідно до статті 206 ЦК ( 435-15 ) усно можуть учинятися
правочини, що повністю виконуються сторонами в момент їхнього
вчинення (наприклад, купівля-продаж товару в магазині), за
винятком правочинів, що підлягають нотаріальному посвідченню та
(або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких
недодержання письмової форми має наслідком їхню недійсність.
Якщо сторони бажають вчинити правочин письмово, вони мають
зафіксувати його зміст в одному або кількох документах, листах,
телеграмах за допомогою електронного або іншого технічного засобу
зв'язку. Потрібною умовою письмової форми правочину є його
підписання сторонами (стороною). Якщо однією із сторін правочину є
юридична особа, такий правочин від її імені підписує особа,
уповноважена на це установчими документами такої юридичної особи,
довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства,
та скріплюється печаткою.
Якщо ж закон не вимагає нотаріального посвідчення правочину,
підпис іншої особи на його тексті може бути засвідчено відповідною
посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або
лікування особи, яка його вчиняє.
Стаття 208 ЦК ( 435-15 ) містить перелік правочинів, які має
бути вчинено письмово.
Відповідно до закону недодержання нотаріальної форми
правочину викликає його нікчемність. Правочин підлягає
нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом
або домовленістю сторін. Нотаріально посвідчує правочин нотаріус
або інша посадова особа, яка відповідно до закону має право на
вчинення такої нотаріальної дії, вчиненням на документі, де
викладено текст правочину, посвідчувального напису. На вимогу
фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може
бути посвідчено нотаріально.
Якщо внаслідок недодержання закону про нотаріальне
посвідчення односторонній правочин є нікчемним, суд може визнати
такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав
справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному
посвідченню правочину перешкоджала обставина, що не залежала від
її волі. Якщо нікчемним через недодержання закону про нотаріальне
посвідчення є договір, в разі якщо сторони домовилися щодо всіх
істотних його умов, що підтверджується письмовими доказами, і
відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із
сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може
визнати такий договір дійсним. У такому разі подальше нотаріальне
посвідчення договору не вимагається.
Закон може вимагати державної реєстрації правочину. Такий
правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Стаття 215 ЦК ( 435-15 ) містить підстави для визнання
правочину недійсним. Недійсність правочину може бути прямо
встановлено в законі, такий правочин є нікчемним. У такому разі
визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Нікчемний правочин, як уже зазначалося, в деяких випадках може
бути визнано судом дійсним. Щодо правових наслідків дійсності чи
недійсності правочину, то, наприклад, недійсність окремої частини
правочину не має наслідком недійсності інших його частин і
правочину загалом. Збитки й моральна шкода, заподіяні через
учинення недійсного правочину другій стороні або третій особі,
підлягають відшкодуванню винною стороною.
Слід пам'ятати, що вимогу про застосування наслідків
недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлено будь-якою
заінтересованою особою, а не лише учасником правочину. Застосувати
наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи
може також суд.
Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або
оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими
доказами, засобами аудіо-, відеозапису тощо. Рішення суду не може
ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Надзвичайно важливо звернути увагу й на таке. Якщо правочин
без згоди піклувальника вчинила фізична особа, яка має обмежену
цивільну дієздатність, і зміст правочину виходить за межі
цивільної дієздатності такої особи, такий правочин буде дійсним,
якщо піклувальник його схвалить. Правочин вважається схваленим,
якщо піклувальник, дізнавшись про його вчинення, протягом одного
місяця не заявив претензії другій стороні. За відсутності такого
схвалення правочин за позовом піклувальника може бути визнано
судом недійсним, якщо буде встановлено, що він суперечить
інтересам самого підопічного, членів його сім'ї або осіб, яких він
відповідно до закону зобов'язаний утримувати.
Відповідно до статті 224 ЦК ( 435-15 ) правочин, учинений без
дозволу органу опіки та піклування, є нікчемним. На вимогу
заінтересованої особи такий правочин може бути визнано судом
дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідає інтересам
фізичної особи, над якою встановлено опіку або піклування. Якщо
під час учинення правочину дієздатна фізична особа не
усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними
(наприклад, стан афекту, сп'яніння), такий правочин може бути
визнано судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті
- за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушено.
Якщо ж одна сторона правочину знала, що інша сторона правочину в
момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій і не
могла керувати ними, вона зобов'язана відшкодувати такій фізичній
особі моральну шкоду, завдану через учинення такого правочину. Під
час учинення дрібного побутового правочину недієздатною фізичною
особою він буде дійсним за умови його схвалення опікуном.
Цивільним кодексом ( 435-15 ) наголошено також, що коли
особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, котрі мають
істотне значення, такий правочин може бути визнано судом
недійсним.
Відповідно до закону істотне значення має помилка щодо
природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і
якостей речі, котрі значно знижують її цінність або можливість
використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів
правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених
законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася
в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати
другій стороні завдані їй збитки.
Якщо ж одна із сторін правочину навмисно обманула другу
сторону щодо обставин, котрі мають істотне значення, такий
правочин суд визнає недійсним і сторона, яка застосувала обман,
зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки в подвійному
розмірі та моральну шкоду, завдану через учинення цього правочину.
Відповідно до статті 232 ЦК ( 435-15 ) правочин, який учинено
внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з
другою стороною, визнається судом недійсним. Правочин, який
учинено особою під впливом важкої для неї обставини і на вкрай
невигідних умовах, може бути визнано судом недійсним незалежно від
того, хто був ініціатором такого правочину. Винна сторона має
відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду.
Законодавством виділено й таке поняття, як "фіктивний
правочин". Фіктивним є правочин, учинений без наміру створення
правових наслідків, котрі обумовлювалися цим правочином. Фіктивний
правочин визнається судом недійсним.
Слід також звернути увагу на те, що нікчемний правочин, або
правочин, визнаний судом недійсним, стають недійсними з моменту
їхнього вчинення.
Просимо повідомити відокремленим підрозділам та управлінням
водного господарства.
Заступник
Голови Комітету О.Романов
|
