|
Страница 1
Стр. 1 |
Стр. 2 |
Стр. 3 |
Стр. 4 |
Стр. 5 |
Стр. 6 |
Стр. 7 |
Стр. 8 |
Стр. 9 |
Стр. 10 |
Стр. 11
Договір
про запровадження Конституції для Європи
(2003/C169/01)
УХВАЛИВ
консенсусом Європейський
Конвент
13 червня та 10 липня
2003 року
Подано
Голові Європейської Ради
в Римі
18 липня 2003 року
ПЕРЕДМОВА
до частин I та II проекту
Договору про запровадження Конституції для Європи,
що його подано на зустрічі Європейської
Ради в Салоніках 20 червня 2003 року
Констатуючи, що надходить вирішальний момент буття
Європейського Союзу, Європейська Рада 14 та 15 грудня 2001 року на
зустрічі в Лакені (Бельгія) скликала Європейський Конвент щодо
майбутнього Європи.
Конвент мав завдання розробити пропозиції з трьох питань: як
наблизити громадян до європейського задуму та європейських
інституцій; як структурувати політичне життя та європейський
політичний простір у розширеному Союзі; як зробити Союз
стабілізаційним чинником та взірцем у новому світовому порядку.
Конвент відповів на питання, порушені в Лакенській
декларації, так:
- запропонував досконалішу модель поділу компетенцій Союзу та
держав-членів;
- порекомендував злиття Установчих договорів та надання
Союзові правосуб'єктності;
- розробив спрощені механізми діяльності Союзу;
- запропонував заходи, спрямовані на зміцнення демократії,
підвищення прозорості та ефективності в Європейському Союзі,
зокрема через посилення ролі національних парламентів у
легітимації європейського устрою, спрощення процедури виробляння
рішень та прозоріше й зрозуміліше функціювання європейських
інституцій;
- розробив належні заходи, щоб удосконалити структуру та
посилити роль кожної з трьох інституцій Союзу, зокрема з огляду на
наслідки розширення.
У Лакенській декларації порушено також питання, чи прокладе
спрощення та реорганізація Установчих договорів шлях до ухвалення
конституційного тексту. Підсумком роботи Конвенту є проект
Договору про запровадження Конституції для Європи, щодо якого
досягнуто широкого консенсусу на пленарному засіданні 13 червня
2003 року.
Сьогодні, 20 червня 2003 року, на зустрічі Європейської Ради
в Салоніках, ми маємо честь від імені Європейського Конвенту
представити цей текст, який, сподіваємося, становитиме основу
майбутнього Договору про запровадження Конституції для Європи.
Валері Жіскар д'Естен
Президент Конвенту
Джуліано Амато Жан-Люк Деен
Віце-президент Віце-президент
ДОГОВІР
ПРО ЗАПРОВАДЖЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ ДЛЯ ЄВРОПИ
(проект)
ПРЕАМБУЛА
Наш політичний устрій... називають
демократією, бо влада належить не
меншості, а переважній більшості.
Тукідид, II, 37
Свідомі того, що Європа є континентом, що його мешканці, від
прадавніх часів поступово залюднюючи його терени, створили
цивілізацію, виплекали впродовж століть вартості, що є підвалинами
гуманізму: рівність людей, свободу, шанування розуму,
Дістаючи натхнення від культурного, релігійного та
гуманістичного надбання Європи, що його вартості, досі притаманні
європейській спадщині, заклали в житті суспільства центральне
місце людини, її права, що є непорушними і невідчужними, та шану
до права,
Певні, що об'єднана Європа прагне й далі прямувати шляхом
цивілізації, поступу та розквіту заради добра всіх мешканців,
зокрема найслабших і найзнедоленіших; що вона прагне й надалі бути
континентом, відкритим до культури, освіти та соціального
прогресу; що вона прагне поглибити демократичність та прозорість
суспільного життя, прагне миру, справедливості й солідарності в
цілому світі,
Упевнені, що, пишаючися своєю властивою національною
ідентичністю та історією, народи Європи водночас рішуче прагнуть
подолати те, що роз'єднувало їх здавна, і в дедалі ближчому
єднанні кувати спільну долю,
Упевнені, що Європа, "об'єднана в своєму розмаїтті", надає
унікальну змогу, шануючи права кожної людини й усвідомлюючи свою
відповідальність перед майбутніми поколіннями та Землею, провадити
цю величну справу, що зробить Європу винятковим простором людської
надії,
Вдячні членам Європейського Конвенту, що підготували цю
Конституцію від імені громадян та держав Європи,
[обмінявшися вірчими грамотами, які визнано чинними та
виконаними в належній формі, погодилися про таке:]
ЧАСТИНА I
РОЗДІЛ I
ОЗНАЧЕННЯ ТА МЕТА СОЮЗУ
Стаття 1
Заснування Союзу
1. Згідно з волею громадян та держав Європи будувати спільне
майбутнє, ця Конституція засновує Європейський Союз, що йому
держави-члени надають повноваження заради досягнення спільної
мети. Союз координує політики держав-членів, спрямовані на
досягнення цієї мети, та у спосіб дії Спільноти здійснює
повноваження, що надали йому держави-члени.
2. Союз відкритий усім європейським державам, які шанують
його вартості й віддані справі спільного їх поширювання.
Стаття 2
Вартості Союзу
Союз засновано на вартостях шани до людської гідності,
свободи, демократії, рівності, верховенства права (1) та шанування
прав людини. Ці вартості є спільними для всіх держав-членів у
суспільстві, де панують плюралізм, толерантність, справедливість,
солідарність та недискримінація.
_______________
(1) В англійському тексті - rule of law, у французькому
тексті, що його власне підготував Конвент, - de droit, буквальний
український відповідник якого "правова держава", в німецькому
тексті - Rechtsstaat, що також перекладається українською як
"правова держава" (прим. пер.).
Стаття 3
Мета Союзу
1. Мета Союзу - плекати мир, свої вартості та добробут своїх
народів.
2. Союз надає своїм громадянам простір свободи, безпеки й
справедливості без внутрішніх кордонів та єдиний ринок з вільною й
неспотвореною конкуренцією.
3. Союз працює заради стабільного розвитку Європи, на грунті
збалансованого економічного зростання, конкурентоспроможної
соціальної ринкової економіки, спрямованої на цілковиту зайнятість
та соціальний поступ, з високим рівнем захисту та дедалі кращим
станом довкілля. Союз сприяє науковому та технічному прогресові.
Союз бореться проти соціального вилучання й дискримінації,
забезпечує соціальну справедливість та захист, рівність жінок і
чоловіків, солідарність поколінь, захист прав дитини.
Союз сприяє економічному, соціальному й територіальному
згуртуванню та зміцнюванню солідарності держав-членів.
Союз шанує своє багате культурне та мовне розмаїття й
забезпечує захист і дальше збагачування культурної спадщини
Європи.
4. У стосунках з іншим світом Союз плекає та поширює свої
вартості та інтереси. Він підтримує мир, безпеку та стабільний
розвиток планети, солідарність і взаємне шанування народів, вільну
та справедливу торгівлю, викорінення злиденності та захист прав
людини, зокрема прав дитини, а також суворе дотримування й
розвиток міжнародного права, зокрема шанування принципів Статуту
ООН ( 995_010 ).
5. Цієї мети належить досягати прийнятними засобами залежно
від обсягу компетенцій, що їх надає Союзові Конституція.
Стаття 4
Засадничі свободи та недискримінація
1. Союз гарантує вільне пересування людей, товарів, послуг і
капіталу та свободу підприємницької діяльності в межах Союзу
згідно з положеннями Конституції.
2. У сфері застосування Конституції, без порушення окремих її
положень, заборонено будь-яку дискримінацію на підставі державної
належності.
Стаття 5
Відносини між Союзом та державами-членами
1. Союз шанує національну ідентичність держав-членів,
властиву їхнім засадничим політичним та конституційним структурам,
включно з регіональним та місцевим самоврядуванням. Союз шанує
суттєві функції держави, зокрема забезпечувати територіальну
цілість держави, підтримувати правопорядок та захищати внутрішню
безпеку.
2. Дотримуючися принципу сумлінної співпраці, Союз та
держави-члени з цілковитою взаємоповагою допомагають одне одному
виконувати завдання, що випливають з Конституції.
Держави-члени сприяють виконанню завдань Союзу й утримуються
від будь-яких дій, що можуть загрожувати досягненню мети,
сформульованої в Конституції.
Стаття 6
Правосуб'єктність
Союз є суб'єктом права.
РОЗДІЛ II
ЗАСАДНИЧІ ПРАВА ТА ГРОМАДЯНСТВО СОЮЗУ
Стаття 7
Засадничі права
1. Союз визнає права, свободи та принципи, закладені в Хартії
засадничих прав, що становить Частину II Конституції.
2. Союз прагне приєднатися до Європейської конвенції про
захист прав людини та засадничих свобод ( 995_004 ). Це приєднання
не впливає на повноваження Союзу, як їх визначено в Конституції.
3. Загальними принципами права Союзу є засадничі права, що їх
гарантує Європейська конвенція про захист прав людини та
засадничих свобод ( 995_004 ) і що випливають з конституційних
традицій, спільних для держав-членів.
Стаття 8
Громадянство Союзу
1. Громадянкою чи громадянином Союзу є кожен, хто має
громадянство однієї з держав-членів. Громадянство Союзу є
додатковим до національного громадянства, не заступаючи його.
2. Громадянки і громадяни Союзу мають права та обов'язки, що
їх надає Конституція. Вони мають:
- право вільно пересуватися та перебувати на території
держав-членів;
- право обирати та бути обраними на виборах до Європейського
Парламенту та місцевих виборах на території держави-члена, де вони
перебувають, на однакових умовах з громадянами цієї держави;
- право користуватися на території третьої країни, де немає
представництва держави-члена, громадянами якої вони є, захистом
дипломатичних та консульських органів будь-якої держави-члена
Союзу на однакових умовах з громадянами цієї держави;
- право подавати петиції до Європейського Парламенту,
скаржитися Європейському омбудсманові, звертатися до інституцій та
дорадчих органів Союзу будь-якою мовою Конституції та отримувати
відповідь тією самою мовою.
3. Ці права належить здійснювати згідно з умовами та
обмеженнями, що їх визначено в Конституції та заходах, ухвалених
на її виконання.
РОЗДІЛ III
КОМПЕТЕНЦІЇ СОЮЗУ
Стаття 9
Засадничі принципи
1. Межі компетенцій Союзу визначає принцип надавання
компетенцій. Союз здійснює свої компетенції згідно з принципами
субсидіарності та пропорційності.
2. Згідно з принципом надавання компетенцій, Союзові належить
діяти в межах компетенцій, що їх за Конституцією надають йому
держави-члени заради досягнення сформульованої в Конституції мети.
Компетенції, що їх не надано Союзові за Конституцією, залишаються
за державами-членами.
3. Згідно з принципом субсидіарності, у сферах поза межами
його виключної компетенції Союзові належить діяти лише тоді й у
такому обсязі, коли держави-члени не можуть досягти мети
запланованого заходу на центральному, регіональному чи місцевому
рівнях, натомість це краще здійснити на рівні Союзу з огляду на
масштаби чи результати запропонованих заходів.
Інституціям Союзу належить застосовувати принцип
субсидіарності згідно з Протоколом про застосування принципів
субсидіарності та пропорційності, що його додано до Конституції.
Національні парламенти забезпечують дотримання принципу
субсидіарності згідно з процедурою, сформульованою в цьому
Протоколі.
4. Згідно з принципом пропорційності, заходам Союзу за
змістом та формою не належить виходити за межі того, чого потребує
досягнення мети Конституції.
Інституціям належить застосовувати принцип пропорційності
згідно з Протоколом, зазначеним у частині третій.
Стаття 10
Право Союзу
1. Конституція та правові акти, що їх ухвалили інституції
Союзу, здійснюючи надані йому компетенції, мають примат над правом
держав-членів.
2. Держави-члени вживають усіх можливих заходів, загальних чи
спеціальних, аби забезпечити виконання зобов'язань, що випливають
з Конституції чи актів інституцій Союзу.
Стаття 11
Категорії компетенцій
1. Коли Конституція надає Союзові виключну компетенцію в
певній сфері, лише Союз може здійснювати законодавчу діяльність та
ухвалювати юридично обов'язкові акти; держави-члени мають право
діяти в цій сфері самостійно, лише якщо вони отримали від Союзу
належні повноваження, чи щоб виконати правові акти, що їх ухвалив
Союз.
2. Коли Конституція надає Союзові спільну з державами-членами
компетенцію в певній сфері, тоді і Союз, і держави-члени мають
право здійснювати законодавчу діяльність і ухвалювати юридично
обов'язкові акти в цій сфері. Держави-члени застосовують свої
компетенції в обсязі, в якому Союз не застосував чи вирішив
припинити застосування своїх компетенцій.
3. Союзові належить компетенція сприяти економічним політикам
та політикам зайнятості держав-членів і координувати їх.
4. Союзові належить компетенція розробляти та здійснювати
спільну зовнішню та безпекову політику, включно з поступовим
формуванням спільної оборонної політики.
5. У певних сферах і згідно з умовами, закладеними в
Конституції, Союзові належить компетенція вживати заходів, що
підтримують, координують і доповнюють дії держав-членів, не
заступаючи їхніх компетенцій у цих сферах.
6. Обсяг та умови здійснювання компетенцій Союзу в кожній
сфері визначено окремими положеннями Частини III.
Стаття 12
Виключна компетенція
1. Союзові належить виключна компетенція встановлювати
правила конкуренції, потрібні для функціювання внутрішнього ринку,
а також у таких сферах:
- грошово-кредитна політика - для держав-членів, що
запровадили євро,
- спільна торговельна політика,
- митний союз,
- збереження морських біологічних ресурсів у рамках спільної
політики у сфері рибальства.
2. Союзові належить виключна компетенція укладати міжнародні
угоди, якщо укладення такої угоди обумовлене законодавчим актом
Союзу, потрібне для здійснення Союзом своєї внутрішньої
компетенції чи має вплив на внутрішній акт Союзу.
Стаття 13
Сфери спільної компетенції
1. Союз поділяє компетенцію з державами-членами, коли
Конституція надає йому компетенцію, що не стосується сфер,
зазначених у статтях 12 та 16.
2. Спільна компетенція охоплює такі головні сфери:
- внутрішній ринок,
- простір свободи, безпеки та справедливості,
- сільське господарство та рибальство, за винятком збереження
морських біологічних ресурсів,
- транспорт і транс'європейські мережі,
- енергетика,
- соціальна політика в аспектах, визначених у Частині III,
- економічна, соціальна та територіальна згуртованість,
- довкілля,
- захист прав споживачів,
- спільні проблеми безпеки у сфері охорони здоров'я.
3. У сферах досліджень, технічного розвитку та космічної
діяльності Союзові належить компетенція вживати заходів, зокрема
окреслювати й реалізовувати програми; здійснення цієї компетенції,
проте, не повинне перешкоджати державам-членам здійснювати їхні
компетенції.
4. У сферах співпраці з питань розвитку та гуманітарної
допомоги Союзові належить компетенція вживати заходів та провадити
спільну політику; здійснення цієї компетенції, проте, не повинне
перешкоджати державам-членам здійснювати їхні компетенції.
Стаття 14
Координація економічних політик та політик зайнятості
1. Союз ухвалює заходи, що забезпечують координацію
економічних політик держав-членів, зокрема ухвалює загальні
настанови щодо цих політик. Держави-члени координують свої
економічні політики в межах Союзу.
2. До держав-членів, що запровадили євро, належить
застосовувати окремі положення.
3. Союз ухвалює заходи, що забезпечують координацію політик
зайнятості держав-членів, зокрема ухвалює настанови щодо цих
політик.
4. Союз може висувати ініціативи, щоб забезпечити координацію
соціальних політик держав-членів.
Стаття 15
Спільна зовнішня та безпекова політика
1. Компетенція Союзу у сфері спільної зовнішньої та
безпекової політики охоплює всі сфери зовнішньої політики та всі
питання безпеки Союзу, включно з поступовим формуванням спільної
оборонної політики, що, можливо, приведе до спільної оборони.
2. Держави-члени активно й беззастережно сприяють спільній
зовнішній та безпековій політиці Союзу в дусі лояльності та
взаємної солідарності й дотримуються актів, що їх ухвалив Союз у
цій сфері. Вони утримуються від дій, що суперечать інтересам Союзу
чи можуть зашкодити його ефективності.
Стаття 16
Сфери підтримувальних, координувальних
чи доповнювальних заходів
1. Союз може вживати підтримувальних, координувальних чи
доповнювальних заходів.
2. Сферами підтримувальних, координувальних чи доповнювальних
заходів на європейському рівні є:
- промисловість,
- охорона та зміцнення здоров'я людини,
- освіта, професійне навчання, молодь та спорт,
- культура,
- цивільний захист.
3. Юридично обов'язкові правові акти, що їх ухвалює Союз на
підставі окремих положень Частини III стосовно зазначених сфер, не
можуть містити приписів щодо гармонізації положень законів чи
підзаконних актів держав-членів.
Стаття 17
Застереження щодо гнучкості
1. Якщо діяльність Союзу в межах політик, визначених у
Частині III, визнано потрібною для досягнення однієї з цілей,
сформульованих у Конституції, та якщо в Конституції не обумовлено
потрібних повноважень, то на пропозицію Комісії та після отримання
згоди Європейського Парламенту Раді Міністрів належить одностайно
вжити належних заходів.
2. У рамках процедури контролю за дотриманням принципу
субсидіарності, зазначеному в частині третій статті 9, Комісії
належить привертати увагу національних парламентів держав-членів
до пропозицій, грунтованих на цій статті.
3. Положення, ухвалені на підставі цієї статті, не можуть
містити приписів щодо гармонізації законів чи підзаконних актів
держав-членів у випадках, коли Конституція виключає таку
гармонізацію.
РОЗДІЛ IV
ІНСТИТУЦІЇ СОЮЗУ
ПІДРОЗДІЛ I
ІНСТИТУЦІЙНА СТРУКТУРА
Стаття 18
Інституції Союзу
1. Союз має єдину інституційну структуру, спрямовану на те,
щоб:
- реалізовувати мету Союзу,
- поширювати вартості Союзу,
- служити інтересам Союзу, його громадян і держав-членів та
гарантувати сумісність, ефективність і тяглість політик Союзу та
заходів, ужитих, щоб досягти його мети.
2. Складниками інституційної структури є:
Європейський Парламент,
Європейська Рада,
Рада Міністрів,
Європейська Комісія,
Суд.
3. Кожна інституція діє в межах повноважень, що їй надає
Конституція, та згідно зі сформульованими в ній процедурами та
умовами. Інституції взаємодіють на засадах сумлінної співпраці.
Стаття 19
Європейський Парламент
1. Європейський Парламент разом з Радою Міністрів, як
закладено в Конституції, ухвалює законодавство та виконує бюджетну
функцію, а також здійснює функції політичного контролю та
консультаційну. Парламент обирає Голову Європейської Комісії.
2. Європейський Парламент обирають на строк п'ять років
європейські громадяни на засадах прямого загального виборчого
права вільним таємним голосуванням. Кількість його членів не може
перевищувати сімсот тридцять шість. Представництво європейських
громадян у Європейському Парламенті є дегресивно пропорційним, але
не менше, ніж чотири представники від однієї держави-члена.
Перед європейськими парламентськими виборами 2009 року і, в
разі потреби, перед кожними наступними виборами, Європейській Раді
належить заздалегідь, на засадах сформульованих вище принципів,
одностайно ухвалити рішення про склад Європейського Парламенту на
підставі пропозиції Європейського Парламенту і за його згоди.
3. Європейський Парламент обирає зі своїх членів Голову та
членів президії.
Стаття 20
Європейська Рада
1. Європейська Рада надає імпульси, що стимулюють розвиток
Союзу, і визначає його загальні політичні напрями та пріоритети.
Вона не виконує законодавчих функцій.
2. До складу Європейської Ради входять голови держав чи
урядів держав-членів, Голова Європейської Ради та Голова Комісії.
Міністр закордонних справ Союзу бере участь в її роботі.
3. Європейська Рада збирається щоквартально; її скликає
Голова. Якщо того потребує порядок денний, члени Ради можуть
вирішити, що їм мають допомагати в роботі міністри, а Голові
Європейської Комісії - європейський комісар. У разі потреби Голова
скликає позачергове засідання Європейської Ради.
4. Якщо в Конституції не обумовлено інакше, Європейській Раді
належить ухвалювати рішення консенсусом.
Стаття 21
Керівник Європейської Ради
1. Європейська Рада обирає свого Голову кваліфікованою
більшістю на строк два з половиною роки з правом переобрання на
один строк. У разі постання нездоланних перешкод чи тяжкого
переступу, Європейська Рада може припинити повноваження Голови
згідно з тією самою процедурою.
2. Голова Європейської Ради:
- очолює Раду та керує її роботою,
- забезпечує належне готування й тяглість роботи Європейської
Ради у співпраці з Головою Комісії, на підставі роботи Ради з
загальних питань,
- докладає зусиль, що сприяють гуртуванню та досягненню
консенсусу в Європейській Раді,
- доповідає Європейському Парламентові після кожного
засідання Ради.
Голова Європейської Ради як такий забезпечує на своєму рівні
зовнішнє представництво Союзу в питаннях спільної зовнішньої та
безпекової політики без порушення обов'язків Міністра закордонних
справ Союзу.
3. Голова Європейської Ради не може мати національного
мандата.
Стаття 22
Рада Міністрів
1. Рада Міністрів разом з Європейським Парламентом, як
закладено в Конституції, ухвалює законодавство та виконує бюджетну
функцію, а також здійснює функції виробляння політики та
координаційну.
2. До складу Ради Міністрів входить один представник
міністерського рівня від кожної держави-члена до кожного формату
Ради. Лише цей представник може приймати зобов'язання та
голосувати від імені держави-члена, яку представляє.
3. Якщо в Конституції не обумовлено інакше, Раді Міністрів
належить ухвалювати рішення кваліфікованою більшістю.
Стаття 23
Формати Ради Міністрів
1. Рада з питань законодавства та Рада з загальних питань
забезпечують згідність роботи Ради Міністрів.
Виконуючи функцію Ради з загальних питань, Рада Міністрів
разом із Комісією готує засідання Європейської Ради та забезпечує
дальші кроки.
Виконуючи законодавчу функцію, Рада Міністрів розглядає та,
разом із Європейським Парламентом, ухвалює європейські закони та
європейські рамкові закони згідно з положеннями Конституції. В
межах цієї функції кожну державу-члена представляє один чи два
представники міністерського рівня з дотичною кваліфікацією,
відповідно до питань порядку денного Ради Міністрів.
2. Рада з закордонних справ втілює зовнішню політику Союзу й
забезпечує згідність його дій на підставі стратегічних напрямів,
що їх визначає Європейська Рада. Раду очолює Міністр закордонних
справ Союзу.
3. Європейській Раді належить ухвалити європейське рішення,
що запровадить інші можливі формати засідань Ради Міністрів.
4. Головування в усіх форматах засідань Ради, крім Ради з
закордонних справ, належить здійснювати представникам
держав-членів у Раді Міністрів протягом щонайменше одного року на
засадах рівномірної ротації. Європейській Раді належить ухвалити
європейське рішення, що запровадить правила ротації з урахуванням
європейської політичної й географічної рівноваги та відмінностей
між державами-членами.
Стаття 24
Кваліфікована більшість
1. Коли Європейська Рада чи Рада Міністрів приймає рішення
кваліфікованою більшістю, цю більшість становлять більшість
держав-членів, що представляють щонайменше три п'ятих населення
Союзу.
2. Коли Конституція не містить вимоги, щоб Європейська Рада
чи Рада Міністрів діяла на підставі пропозиції Комісії, чи коли
Європейська Рада чи Рада Міністрів діє не з ініціативи Міністра
закордонних справ Союзу, потрібну кваліфіковану більшість
становлять дві третини від загальної кількості держав-членів, що
представляють щонайменше три п'ятих населення Союзу.
3. Положення частин першої та другої набирають чинності 1
листопада 2009 року, після проведення виборів до Європейського
Парламенту згідно з положеннями статті 19.
4. У разі, коли в Частині III Конституції обумовлено, що Раді
Міністрів належить ухвалювати європейські закони та європейські
рамкові закони за спеціальною законодавчою процедурою, Європейська
Рада може з власної ініціативи, після щонайменше шести місяців
розгляду, одностайно ухвалити рішення, що дозволяє ухвалити ці
європейські закони чи європейські рамкові закони за звичайною
законодавчою процедурою. Європейській Раді належить діяти після
консультацій з Європейським Парламентом, поінформувавши
національні парламенти.
У разі, коли в Частині III Конституції обумовлено, що Раді
Міністрів належить ухвалювати рішення в певній сфері одностайно,
Європейська Рада може з власної ініціативи одностайно ухвалити
європейське рішення, що дозволяє Раді Міністрів діяти в цій сфері
кваліфікованою більшістю. Будь-яку ініціативу Європейської Ради,
згідно з цим абзацом, належить надсилати національним парламентам
щонайменше за чотири місяці до того, як буде прийнято будь-яке
рішення щодо неї.
5. Голова Європейської Ради та Голова Комісії не беруть
участі в голосуванні Європейської Ради.
Стаття 25
Європейська Комісія
1. Європейська Комісія сприяє загальноєвропейським інтересам
та висуває належні ініціативи в цьому напрямі. Вона забезпечує
виконання положень Конституції та заходів, що їх вживають
інституції на підставі Конституції. Вона, під контролем Суду,
наглядає за застосуванням права Союзу. Вона виконує бюджет та
керує програмами. Вона здійснює координаційну, виконавчу та
менеджерську функції, як закладено в Конституції. Вона забезпечує
представництво Союзу в зовнішніх відносинах, за винятком сфери
спільної зовнішньої та безпекової політики та інших випадків,
обумовлених у Конституції. Вона ініціює щорічне та багаторічне
програмування Союзу з метою досягти міжінституційних
домовленостей.
2. Якщо в Конституції не обумовлено інакше, ухвалення
законодавчих актів Союзу відбувається лише на підставі пропозицій
Комісії. Ухвалення інших актів відбувається на підставі пропозицій
Комісії у випадках, обумовлених у Конституції.
3. Комісія складається з Колегії, до складу якої входять
Голова, Міністр закордонних справ Союзу - Заступник голови та
тринадцять європейських комісарів, дібраних на підставі системи
рівномірної ротації держав-членів. Ухвалюючи європейське рішення,
Європейська Рада запроваджує цю систему на підставі таких
принципів:
(a) держави-члени є цілком рівноправними стосовно визначання
послідовності й тривалості перебування їхніх громадян на посадах
членів Колегії; отже, різниця між сумами строків перебування на
посаді громадян будь-яких двох держав-членів не може перевищувати
одного строку;
(b) з огляду на абзац (a), склад кожної наступної Колегії
повинен достатньою мірою відбивати демографічний та географічний
діапазон усіх держав-членів Союзу.
Голова Комісії призначає комісарів без права голосу, яких
одібрано згідно з тими самими критеріями, що членів Колегії, і які
мають бути громадянами інших держав-членів.
Ці положення набирають чинності 1 листопада 2009 року.
4. Комісія цілком незалежна у виконанні своїх обов'язків.
Європейським комісарам та комісарам під час виконання їхніх
обов'язків не належить звертатися по чи виконувати вказівки
будь-якого уряду чи інших органів.
5. Комісія, в функції Колегії, відповідальна перед
Європейським Парламентом. Голова Європейської Комісії
відповідальний перед Європейським Парламентом за діяльність
комісарів. У порядку, сформульованому в статті III-243,
Європейський Парламент може висловити Комісії вотум недовіри. Якщо
такий вотум висловлено, всім європейським комісарам та комісарам
належить піти у відставку. Комісії належить далі вести поточну
діяльність доти, доки буде призначено нову Колегію.
Стаття 26
Голова Європейської Комісії
1. Беручи до уваги результати виборів до Європейського
Парламенту та після належних консультацій, Європейська Рада
кваліфікованою більшістю подає Європейському Парламентові
кандидатуру Голови Комісії. Цього кандидата обирає Європейський
Парламент більшістю голосів. Якщо кандидат не дістає підтримки
більшості, Європейській Раді протягом одного місяця за тією самою
процедурою належить подати на розгляд Європейському Парламентові
нову кандидатуру.
2. Кожна визначена за системою ротації держава-член складає
список із трьох осіб, в якому представлено обидві статі, яких вона
вважає достатньо кваліфікованими, щоб виконувати обов'язки
європейського комісара. Вибираючи одну кандидатуру з кожного
наданого списку, новообраний Голова добирає тринадцять
європейських комісарів, враховуючи їхню компетенцію, відданість
європейській справі та гарантовану незалежність. Колективний
список, до якого входять Голова Комісії та особи, номіновані на
членів Колегії, зокрема майбутній Міністр закордонних справ Союзу,
а також особи, номіновані на комісарів без права голосу, належить
подавати на схвалення Європейському Парламентові. Строк
повноважень Комісії - п'ять років.
3. Голова Комісії:
- закладає напрями роботи Комісії;
- визначає внутрішню організацію Комісії, гарантуючи
згідність, ефективність та колегіальність її роботи;
- призначає заступників Голови з членів Колегії.
Європейському комісарові чи комісарові належить піти у
відставку, якщо цього вимагає Голова.
Стаття 27
Міністр закордонних справ Союзу
1. Європейська Рада, за згодою Голови Комісії, кваліфікованою
більшістю призначає Міністра закордонних справ Союзу. Він
провадить спільну зовнішню та безпекову політику Союзу.
Європейська Рада може припинити його повноваження за тією самою
процедурою.
2. Міністр закордонних справ своїми пропозиціями сприяє
розвиткові спільної зовнішньої політики Союзу та провадить її
згідно з мандатом Ради Міністрів. Те саме стосується спільної
безпекової та оборонної політики.
3. Міністр закордонних справ Союзу є одним із заступників
Голови Комісії. Він відповідає за зовнішні відносини та
координацію інших аспектів зовнішніх дій Союзу. Виконуючи ці
обов'язки в Комісії, і лише стосовно цих обов'язків, Міністрові
закордонних справ Союзу належить дотримуватися процедур Комісії.
Стаття 28
Суд
1. Складниками Суду є Європейський Суд, Загальний суд та
спеціалізовані суди. Суд забезпечує шанування права у тлумаченні
та застосуванні Конституції.
Держави-члени надають засоби оскаржування, достатні, щоб
забезпечити ефективний правовий захист у сфері права Союзу.
2. До складу Європейського Суду входить один суддя від кожної
держави-члена. Судові допомагають генеральні адвокати.
До складу Загального суду входить щонайменше один суддя від
кожної держави-члена; кількість суддів встановлює Статут Суду
( 994_618 ).
Суддів та генеральних адвокатів Європейського Суду та суддів
Загального суду належить добирати з осіб, чия незалежність поза
сумнівом та що задовольняють вимоги статей III-260 та III-261; їх
належить призначати за спільною згодою урядів держав-членів на
строк шість років із правом перепризначення.
3. Суд:
- розв'язує справи за позовами, що їх може подати
держава-член, інституція, фізична чи юридична особа згідно з
положеннями Частини III;
- на звернення судів держав-членів виносить попередні
розв'язки щодо тлумачення права Союзу чи чинності актів, що їх
ухвалили інституції;
- розв'язує інші справи, як обумовлено в Конституції.
ПІДРОЗДІЛ II
ІНШІ ІНСТИТУЦІЇ ТА ОРГАНИ
Стаття 29
Європейський Центральний Банк
1. Європейський Центральний Банк та національні центральні
банки є складниками Європейської системи центральних банків.
Європейський Центральний Банк провадить грошово-кредитну політику
Союзу разом із національними центральними банками держав-членів,
що запровадили грошову одиницю Союзу євро.
2. Європейською системою центральних банків керують органи
Європейського Центрального Банку, уповноважені ухвалювати рішення.
Головна мета Європейської системи центральних банків -
підтримувати цінову стабільність. Без порушення прагнення до
цінової стабільності, Європейська система центральних банків
сприяє загальним економічним політикам Союзу заради досягнення
його мети. Вона виконує інші завдання Центрального Банку згідно з
положеннями Частини III та Статуту Європейської системи
центральних банків та Європейського Центрального Банку
( 994_017 ).
3. Європейський Центральний Банк є інституцією, що є
суб'єктом права. Лише він може давати дозвіл на емісію євро. Він є
незалежним у здійсненні своїх повноважень та фінансах. Інституції
та органи Союзу та уряди держав-членів беруть на себе зобов'язання
шанувати цей принцип.
4. Європейський Центральний Банк уживає заходів, потрібних,
щоб виконати свої завдання, згідно з положеннями статей від III-77
до III-83, статті III-90 та згідно з умовами, закладеними у
Статуті Європейської системи центральних банків та Європейського
Центрального Банку ( 994_017 ). Згідно з тими самими положеннями,
держави-члени, що не запровадили євро, та їхні центральні банки
зберігають свої повноваження в грошово-кредитній сфері.
5. Щодо будь-яких пропонованих актів Союзу та будь-яких
пропозицій щодо регулювання на національному рівні належить
отримати консультації від Європейського Центрального Банку в межах
його компетенції; він може також надавати свої висновки.
6. Положення про органи Європейського Центрального Банку,
уповноважені ухвалювати рішення, їхній склад та методи діяльності
сформульовано в статтях від III-84 до III-87, а також у Статуті
Європейської системи центральних банків та Європейського
Центрального Банку ( 994_017 ).
Стаття 30
Рахункова Палата
1. Рахункова Палата є інституцією, що здійснює аудит.
2. Вона перевіряє рахунки всіх прибутків і видатків Союзу та
забезпечує добре керування фінансами.
3. До складу Рахункової Палати входить один громадянин від
кожної держави-члена. Її члени є цілком незалежними у виконанні
своїх обов'язків.
Стаття 31
Дорадчі органи Союзу
1. Європейському Парламентові, Раді Міністрів та Комісії
допомагають, шляхом консультативних функцій, Комітет регіонів та
Економіко-соціальний комітет.
2. До складу Комітету регіонів входять представники
регіональних та місцевих органів, які або обіймають виборну посаду
в регіональних чи місцевих органах влади, або політично підзвітні
виборним зборам.
3. До складу Економіко-соціального комітету входять
представники організацій працедавців та працівників, а також інших
представників громадянського суспільства, особливо
соціально-економічної, громадської, фахової та культурної сфер.
4. Члени Комітету регіонів та Економіко-соціального комітету
не пов'язані жодними примусовими вказівками. Вони цілком незалежні
у виконанні своїх обов'язків, заради загальних інтересів Союзу.
5. Положення про формування складу цих Комітетів, призначення
їхніх членів, їхні повноваження та функціювання сформульовано у
статтях від III-292 до III-298. Раді Міністрів на підставі
пропозицій Комісії належить періодично переглядати положення про
формування складу Комітетів з огляду на економічні, соціальні та
демографічні зміни в Союзі.
РОЗДІЛ V
ЗДІЙСНЕННЯ КОМПЕТЕНЦІЙ СОЮЗУ
ПІДРОЗДІЛ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 32
Правові акти Союзу
1. Союз здійснює надані Конституцією компетенції,
використовуючи, згідно з положеннями Частини III, такі правові
інструменти: європейські закони, європейські рамкові закони,
європейські регламенти, європейські рішення, рекомендації та
висновки.
Європейський закон - це законодавчий акт загального
застосування. Він є обов'язковим у всіх своїх елементах і має
пряме застосування в усіх державах-членах.
Європейський рамковий закон - це законодавчий акт,
обов'язковий для держав-членів, яким його адресовано, щодо
результатів, що їх треба досягти, однак залишає національній владі
цілковиту свободу вибирати форму та засоби досягнення цих
результатів.
Стр. 1 |
Стр. 2 |
Стр. 3 |
Стр. 4 |
Стр. 5 |
Стр. 6 |
Стр. 7 |
Стр. 8 |
Стр. 9 |
Стр. 10 |
Стр. 11
|
